Самоагресія у дітей – як лікувати
Самоагресія у дітей, що це таке і як лікувати?
Батьки часто безпорадні, щоб побачити самоагресивну поведінку своєї дитини. У класичному розумінні самоагресія – це негативні емоції, гнів, який малюк відчуває та обертає проти себе. Він може описати словами стан, у якому перебуває, що є додатковим джерелом розчарування. У багатьох ситуаціях акти самоагресії припиняють напади на дорослого – дитина не може напасти на батька, тому намагається перенаправити гнів на себе.
Самоагресія у дітей – що це таке?
У більшості випадків дитяча самоагресія полягає у заподіянні фізичного болю собі в моменти, коли малюк відчуває сильну напругу, яку він не може зняти. Під час такого збудження можуть гризти нігті до крові, бити себе руками по обличчю чи голові чи виривати волосся. Він також може вкусити власні пальці чи руки, вдарити руками по стіні чи меблям. Іноді самоагресія у дітей проявляється ударами головою об стіну чи інші тверді поверхні.
Складнішим типом самоагресивної поведінки може бути свідоме або несвідоме вплив різних видів нещасних випадків. До цієї групи занять належать, наприклад, падіння зі сходів, гойдалки чи велосипеда, приміщення пальців між дверима тощо. Якщо дитина не може завдати собі шкоди, вона іноді провокує інших напасти на себе. Він не завжди робить це цілком свідомо.
Крім фізичної агресії існує ще й словесна самоагресія. Перше – це каліцтво власного тіла, а друге пов’язане зі словесним самознищенням. Вона виникає через відсутність самоприйняття, погіршує відносини з навколишнім середовищем, а також знижує мотивацію до дії (у тому числі прояву ініціативи).
Причини дитячої самоагресії
На виникнення аутоагресії у найменших впливає низка факторів. Насамперед на нього впливає надмірне прийняття батьками дитячої агресії. Ігнорування такого типу поведінки загрожує його ескалацією – молодші не вчаться контролювати свої емоції, що робить їх вибухонебезпечними. Якщо їх не навчити іншим методам контролю негативних почуттів, самоагресія буде найчастіше обрана ними через те, що вона є найбільш легкодоступною.
На формування неадекватної поведінки впливає складна ситуація вдома. Якщо члени сім’ї звертаються один до одного зневажливо або відкрито застосовують насильство, дитина спостерігає за їхньою реакцією. На наступному етапі він імітуватиме їх, переймаючи неправильні шаблони. Порушені емоційні зв’язки між дітьми та батьками є однією з найпоширеніших причин агресивної чи самоагресивної діяльності. Дитина, яка не встановлює позитивних контактів з вихователями, почувається відкинутою. Йому не вистачає почуття безпеки, він страждає від самотності. Дуже часто він має низьке почуття цінності, і бажаючи боротися з ним, він виплескує погані емоції на навколишнє середовище, тварин, однолітків або самого себе.
Домашнє насильство, крики, важка атмосфера, надмірне застосування покарань чи заборон – все це безпосередньо виливається в порушення емоційного розвитку дитини. Особливо останні, замість дисциплінування, сприяють формуванню дедалі більшої агресії.
Як лікувати аутоімунітет у дітей?
Найчастіше використовувані методи протидії дитячої самоагресії включають ігнорування. Це працює найкраще, коли дитина здійснює акти агресії стосовно себе, щоб привернути увагу вихователів. При цьому потрібно заздалегідь переконатись, що заняття не загрожують здоров’ю дитини. Вдаючи, що вона не бачить дій дитини, допомагає їй зрозуміти, що це неадекватна поведінка, яка не приносить очікуваної користі. Інше рішення полягає в тому, щоб пояснити, що результатом поведінки дитини є лише фізичний біль. Щоб пояснення були ефективними, вихователь має бути спокійним та звертатися до малюка тихим, ніжним голосом.
Ефективною методикою придушення самоагресивної поведінки також може бути відволікання дитини. У той момент, коли малюк починає, наприклад, бити руками по голові, щипати тощо, батько займає його чимось іншим. Акція спрямовано зниження інтенсивності актів агресії. Інша пропозиція, яка часто використовується вихователями, полягає в тому, щоб навчити дитину справлятися з емоціями по-іншому, наприклад, малюючи або розповідаючи про те, що її непокоїть.
У разі самоагресії велике значення має ретельне спостереження за дитиною. Вихователі мають з’ясувати, де криється причина такої поведінки. Щоб мати змогу допомогти своїй дитині, їм потрібно перевірити, що викликає самоагресивну діяльність – чи то конкретні ситуації (наприклад, заборони), емоції, з якими дитина не може впоратися тощо. Після збирання інформації можна реалізувати методики боротьби з аномальними реакціями малюка. Однак, якщо зусилля батьків не дають результатів, не варто зволікати з походом до фахівця. Консультація психолога, психіатра – і за необхідності терапевта сенсорної інтеграції чи невролога – полегшить визначення оптимального плану лікування.
Клініка психологічної реабілітації залежних Рена – Центр у Дніпрі.
Ми прагнемо забезпечити найкраще лікування алкогольної та наркотичної залежності, проводимо повну діагностику для визначення типу та тяжкості залежності. Надаємо транспортування клієнта/пацієнта до клініки.
uarenamed@gmail. com – для клієнтів